«Найближчим часом держава буде змушена поступитися частиною повноважень»: експерт про регуляцію медіа 23 травня 2021

Наразі домінантною системою в Україні є державне регулювання медіа, разом з тим, попри багаторічні дискусії, у нас існують лише елементи співрегулювання та саморегулювання. При Національній раді уже п’ятий рік діє робоча група із захисту дітей у медіа, останнім часом активніше себе проявляють Комісія журналістської етики та Незалежна медійна рада*.

Проте, на мою думку, найслабшим у цьому тріо є саме співрегулювання. За останні десять років можна навести низку успішних співрегуляторних прикладів, таких як спільні акти узгодження щодо висвітлення ЗМІ чутливих тем чи Рекомендації щодо спонсорства алкогольних напоїв. Але якщо проаналізувати кожен із них ретельніше, то можна ствердно сказати, що співрегулювання відбувалося під певним примусом. Представники медіа брали участь у розробці співрегуляторних актів, але здебільшого через небажання отримати потенційні санкції від регулятора. Мабуть, тому ці документи можна перерахувати на пальцях однієї руки, зокрема згадані вище акти підписуються по одному в рік.

З іншого боку, кількість викликів для держави у медіа сфері, таких як поширення дезінформації, інформаційні психологічні спецоперації тощо, останніми роками збільшилися у рази, так що регулятор просто не може охопити усі напрямки лише своїм регулюванням. Хоча якби й міг, то це б більше походило на практику, яку активно зараз впроваджує країна-агресор.

Тому хоче держава того чи ні, але найближчим часом вона буде просто змушена поступитися частиною повноважень. І саморегулювання медіа один із найкращих механізмів, який може реально підставити плече із цим.

Чим раніше представники влади зрозуміють, що саморегулювання може бути надійним партнером, а не конкурентом, особливо у частині регулювання контенту, дотриманні журналістських стандартів та етичних норм, тим швидше в Україні повноцінно запрацює система саморегулювання медіа. Захист глядача є стрижневим питанням у системі саморегулювання, а це можливо виключно якщо професійні медіа добровільно об’єднаються навколо етичної журналістики, будуть давати аудиторії повну, і що важливо, - перевірену інформацію. У суспільства, яке наразі втомилося від засилля фейків та маніпуляцій, нині є великий попит на якісну журналістику. А згодом можна буде оцінити яка ж із систем ефективніша і чому.

Скільки років в Україні говорять про саморегулювання медіа, стільки й згадують про досвід Швеції та Данії, як родоначальників такого підходу для медіа регулювання. Досвід цінний і його потрібно обов’язково вивчати.

Насправді не важливо, яка із форм саморегулювання сприятиме дотриманню норм журналістської етики, тому необхідно спробувати різні види, поширені у Швеції та Данії. Крім колективних форм, таких як пресради (Ради преси), гадаю слід приділити увагу діяльності пресомбудсменів. Широкий спектр варіантів дозволить медіа організації бути вільнішою у виборі форми саморегулювання. Єдине, чого наразі бракує для успішного впровадження посади пресомбудсменів, це знань. Але й це питання поступово вирішується. Адже бути порядним та піклуватися про свою репутацію та репутацію медіа, в якому працюєш, завжди буде найціннішим ресурсом.

Глибоко переконаний, що просто скопіювати іноземний досвід для успішного впровадження в Україні не вийде. Для цього у нас немає 50-60 років для тестування, та й умови медіа ринку в Україні значно відрізняються від скандинавських.

Гадаю, що слід обов’язково запозичити, це участь держави у становленні системи саморегулювання. Не варто боятися, що при активній участі держави у цьому процесі, потенційні учасники сприйматимуть це як чергову спробу нав’язати якусь нову форму регулювання чи затягнути до системи співрегулювання. Оскільки сама сутність саморегулювання передбачає добровільну згоду учасників діяти за певними правилами, то якраз участь держави у цьому погодженні наразі є важливою, щоб уникнути у майбутньому непорозумінь

Важливо чітко окреслити сферу повноважень, допомогти із процедурними питаннями, і в жодному разі не втручатися у процес ухвалення рішень суб’єктом саморегулювання. Тоді система швидко пройде процес становлення і зможе самовдосконалюватися на ходу. І згадка у медійному законодавстві декларативного характеру теми саморегулювання значно пришвидшила б цей процес.

Наразі саморегулювання медіа в Україні розвивається своїм шляхом, хоч і дуже повільно. Гадаю, що в такому випадку слід приділити значну увагу поширенню інформації про форми саморегулювання, щоб представники медіа могли обирати саме те, що їм ближче по духу.

 

Роман Кіфлюк, незалежний медіаексперт, тематичний ментор програми ITP у Східній Європі, консультант International Media Support, екс-начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради з питань телебачення і радіомовленя (2014-2020 роки) спеціально для Комісії з журналістської етики.

 

*Колонка публікується як авторський матеріал. Комісія з журналістської етики може не поділяти думку авторів блогів, які розміщені на її сторінках. Відповідальність за зміст матеріалу цілком покладається на автора.

Коментарі