Роз’яснення КЖЕ щодо етичної поведінки журналіста в процесі проведення інтерв’ю з людьми, які пережили травму 29 вересня 2020

25 вересня у Харківській області розбився військовий літак Ан-26. На місці авіакатастрофи знайшли тіла 25 загиблих, ще одна особа померла у лікарні, одна – травмована та перебуває у лікарні. Це були члени екіпажу, курсанти  та офіцери Харківського університету Повітряних Сил ЗСУ ім.Кожедуба.

Ця трагічна подія стала топ-новиною в більшості українських ЗМІ. Проте не завжди, висвітлюючи цю трагедію, журналісти поводились етично і професійно. Наприклад, викликав дискусію щодо некоректної поведінки  журналістів сюжет, який вийшов на «24 телеканалі». На відео можна побачити, як  журналісти різних телеканалів інтерв’юють матір одного із загиблих курсантів (сюжет за посиланням). Спілкуючись із жінкою, яка втратила сина, журналісти не проявляють емпатії та задають запитання, недоречні у таких випадках, як от  «Кто у вас погиб?», «Какой курс?», «Он давно выпустился? Год, два, чтоб мы понимали…» та інші. Матір стійко відповідає, проте в певний момент каже, що вона не в тому стані, і хвилюється. Але журналістів це не зупиняє. 

Заважаючи на низку обставин, зокрема на те, що: 

1) ця подія є важливою та резонансною, і до її висвітлення прикута увага громадськості;

2) українським журналістам  із початком російської агресії у 2014 році доводиться дуже часто спілкуватися з людьми, які пережили травму, або з їхніми родинами,

Комісія журналістської етики вирішила звернути увагу журналістів та редакцій на етичні аспекти спілкування з людьми, які пережили травму.

У першу чергу, висвітлюючи травматичні події, слід мінімізувати можливі страждання, що їх переживають уцілілі жертви чи їх родини. А також ставитися з повагою та розумінням до їхніх почуттів та переживань. Відтак обережність у висловлюваннях під час розмови з такими особами є головним правилом. 

Клінічний психолог Кевін Бекер (Kevin Becker), який має 25-річний досвід роботи з людьми, що зазнали травми, рекомендує  пам’ятати журналістам, що після трагічної події люди потребують трьох речей: безпеки, передбачуваності та контролю. Відтак журналісти мають створити таким героям безпечний простір для розмови та гарантувати, що їхні слова будуть передані точно. Також потрібно дати таким людям можливість самим обирати, якими фактами ділитися, що на практиці означає відсутність тиску заради отримання інформації під час інтерв’ю. І Кевін Бекер, і українські психологи, які працюють з травмованими за різних обставин людьми, радять журналістам вивчити основи психології, і зокрема розуміти, які можуть бути психологічні реакції на катастрофи чи інші травматичні події.

Бі-Бі-Сі у Редакційних настановах зазначає, що інтерв’ю з людьми, які були травмовані чи зазнали страждань, є важливим, тому варто просити про отримання такого інтерв’ю, проте у той же час не рекомендує своїм журналістам:

  • Чинити тиск на таких людей щодо проведення інтерв’ю чи отримання інформації;
  • Турбувати їх численними телефонними дзвінками, через електронну пошту, текстовими повідомленнями чи стуком у двері;
  • Перебувати у їхньому приватному володінні, всупереч прохання залишити його;
  • Слідувати за ними, якщо вони пересуваються.

Також Бі-Бі-Сі нагадує про можливу негативну реакцію аудиторії і про те, що драматичні сцени скорботи можуть засмутити чи викликати роздратування частини аудиторії.

Журналісти мають пам’ятати, що некоректно представлений контент про травматичні події (з акцентом на шокуючи сцени чи почуття, показ мертвих людей, чи тих, хто помирає), може призвести до психологічної травми у споживача такого контенту. Особливо це стосується дітей.

Спілкуючись із людьми, які пережили травму, НЕ ВАРТО:

  • використовувати термін «жертва», краще – «людина, яка пережила травму»;
  • виражати жаль у будь-який спосіб; співчувати можна, жаліти – ні;
  • тиснути на людину, маніпулювати її почуттями;
  • випитувати шокуючі подробиці;
  • інтерпретувати емоції та почуття замість самої людини;
  • навмисно драматизувати розповідь [рекомендації взято із посібника «Як викладати журналістику конфлікту»; див. посилання 1].

КЖЕ також рекомендує переглянути наступні матеріали,  які можуть стати у нагоді при висвітленні травматичних подій, зокрема у підготовці до інтерв’ю із постраждалими чи їх родинами:

  1. Семенченко М. Психологія інтерв’ю: як розмовляти з людьми, що пережили травму [c.89-95] // Як викладати журналістику конфлікту. Посібник для викладачів факультетів журналістики/Заг. ред. Дуцик Д.Р., - К.: ГО «Український інститут медіа та комунікації», 2019 // Режим доступу: https://www.slideshare.net/UMCI18/conflict-journalism-a4l-small/UMCI18/conflict-journalism-a4l-small
  2. Інтерв’ювання жертв та потерпілих. Rory Peck Trust // Режим доступу: https://rorypecktrust.org/freelance-resources/ukr-interviewing-victims/
  3. Толокольникова К. Журналіст і травма: як діяти. Поради виконавчого директора Дартівського центру журналістики і травми Брюса Шапіро // Режим доступу: https://ms.detector.media/how-to/post/12070/2014-12-10-zhurnalist-i-travma-yak-diyati/
  4. Джоанна Мак, Сьюзан Еберляйн.  Журналістика і травма. Табу подолане? // Режим доступу: https://ua.ejo-online.eu/3413/etyka-ta-yakist/3413

 

Підготовлено за підтримки МФ "Відродження"

Коментарі