Як зробити професійну етику стрижнем журналістської освіти?
Наприкінці вересня Комісія з журналістської етики провела науково-практичну конференцію «Журналістська етика – свобода та відповідальність». У заході взяли участь викладачі факультетів журналістики, які викладають курс «Журналістська етика» та практикуючі журналісти, які викладають спецкурси чи майстер-класи. Також до обговорення етичних проблем ЗМІ долучився Старший радник Бюро Представника з питань свободи ЗМІ в ОБСЄ Олександр Болдирєв.
Під час конференції були обговорені такі важливі питання: «Суспільне завдання журналіста і журналістська етика», «Журналістська етика у системі підготовки медіаспеціалістів», «Моральні принципи діяльності ЗМІ та журналістів», «Права та обов’язки журналіста у контексті норм професійної етики», «Журналіст і влада», «Корпоративна етика як середовище і передумова формування відповідальної журналістики» та «Принципові відмінності журналістської етики української та «західної» традицій.
Конференція відбулася за підтримки і сприяння Міністерства освіти і науки України, Посольства США та Інституту журналістики Київського національного університету імені Т.Шевченка.
Володимир Різун, директор Інституту журналістики КНУ ім.Т.Шевченка
Я НЕ ВІРЮ В ДИСЦИПЛІНУ «ЖУРНАЛІСТСЬКА ЕТИКА» В ТІЙ
МОДЕЛІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, В ЯКІЙ ВОНА СЬОГОДНІ Є
За нинішньої системи підготовки медіаспеціалістів я не бачу місця журналістській етиці як визначальній дисципліні для підготовки кадрів. Я не вірю в дисципліну «Журналістська етика» в тій моделі навчального процесу, в якій вона сьогодні є. Чому?
Система університетської освіти не тільки вищої, а й освіти на курсах, в редакціях, має когнітивну основу. В кращому випадку – споглядально-відтворювальну. При цьому на рівні знань, або на рівні технології пропонуються професійні стандарти: правдиво відтворювати подію, бути чесним, справедливим, точним, давати достовірні факти і т.д. Проте, в основі цих стандартів лежать морально-етичні засади поведінки журналіста як людини. Ці речі, в той же час, є визначальними професійними характеристиками журналіста. Це, можна сказати, основа основ…
Характеристики властиві журналістові як людині є для нього не більше, ніж технологічними засобами, знаряддями праці, якими він свідомо користується. Насправді журналіст може бути брехуном, підступним, непорядним, нечесним і т. д, але він знає як зробити матеріал, щоб він виглядав правдиво. Навчання журналіста перетворюється у вивчення професійних стандартів, які мають морально-етичну основу, як засобів виготовлення якісного інформаційного продукту. Але знати – це не означає бути. І тут виникає вибухова для журналістики ситуація – конфлікт між особистісним у журналіста і вимогами професії. Що перемагає? Звісно ж, що особистісне, бо воно ближче до тіла, а дотримання вимог до професії дуже часто імітується.
Поки що людство не придумало як вживлювати електроди правди, честі і справедливості. Поки що залишається дідівський спосіб формування морально-етичних засад поведінки через ВИХОВАННЯ. Іншого способу немає. Підготовка кадрів ні у нас, ні у світі не базується на вихованні особистості. Ось чому сьогодні я не вірю у високу місії журналістської етики як навчальної дисципліни, тому що для її впровадження немає відповідних умов. Що ж робити? Я бачу два кардинальних виходи з цієї ситуації:
Змінити навчальний процес у бік виховного процесу. Перейти від когнітивної основи навчання до поведінкової. Дати право школам журналістики користуватися морально-етичними категоріями не просто як характеристиками особистості, а як системою оцінювання цієї особистості. Образно кажучи, викладач має право і повинен оцінювати майбутнього журналіста не оцінками «добре», «відмінно», «задовільно», а наприклад – «більш правдиво», «менш правдиво», «брехливо» і т д. Тобто школи журналістики повинні від суспільства мати індульгенцію на оперування морально-етичними категоріями не як цінними категоріями, а як шкалою оцінювання.
Який інший вихід? Я вірю в те, що може саме професійне середовище створити певні умови відбору кадрів, поставити таке сито – через яке пересіватимуться тільки ті, які відповідатимуть певним морально-етичним канонам. Створити в самій галузі репресивні, каральні умови з правової точки зору узаконені, коли брехати в голос буде страшно і непристойно, бо медіасередовище викине такого «колегу». Чи може бути запроваджено таке у нас? Зараз, я вважаю, що в Україні не той час, коли ми можемо говорити про те, що медіасередовище може таким чином діяти.
Олександр Болдирєв, старший радник Бюро Представника з питань свободи ЗМІ в ОБСЄ
СЛОВО ЖУРНАЛІСТА МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНО ЯК
ЗБРОЯ
Офіс Представника з питань свободи ЗМІ в ОБСЄ – це єдина міждержавна організація, яка займається моніторингом свободи ЗМІ на просторі майже всієї Європи. В процесі цього моніторингу дуже часто ми стикаємося з різними конфліктними ситуаціями між владою і журналістами, які виникають через відсутність етики у діях журналістів і в діях влади у тому числі. Саме тому ми задалися питанням наскільки це впливає. Виявляється дуже сильно. Я одного разу бачив репортаж журналіста, це було в той час, коли в Беслані взяли в заручники школу, ситуація була дуже складна. Тележурналіст запитає одного з батьків: «Ваша дитина там знаходиться, що ви з цього приводу думаєте?» Мене це питання просто шокувало. Таких прикладів, на жаль, дуже багато. Був випадок про який ми робили відповідний доклад для ОБСЄ, коли журналісти в Косово своїми необережними діями, своїми висловлюваннями фактично спровокували погром. Це жахливо. Журналіст повинен думати про те, що його слово означає, тому що це не тільки інформація, це може бути використано, якщо хочете, як зброя. Тому ці питання насправді дуже важливі.
Михайло Батіг, член Комісії з журналістської етики
НЕ МОЖНА ВИРОСТИТИ ЗДОРОВУ ЖУРНАЛІСТИКУ У ХВОРОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Українська журналістика залишається хворою. Як на мене, критична точка цієї хвороби вже подолана, але для того, щоб процес одужання відбувався швидше, щоби виростала справді месіанська журналістика, яка лікує суспільство, ставить діагнози, підказує способи вирішення проблем, які переживає суспільство, мусять бути більш складоновані зусилля журналістського загалу, владних мужів, а також тих людей, які готують журналістів. Нинішній навчальний процес побудований так, що журналістська етика, на жаль, стоїть збоку. Мене дивує чому зараз на одному факультеті вчать і піару, і рекламі, і журналістики. Якщо це справді така життєва потреба, то я би між цими відділеннями побудував якусь китайську стіну, щоб студенти не перетиналися одні з одними.
Я чудово розумію, що не можна виростити здорову журналістику у хворому суспільстві. Але якщо у лікарні всі хворі, то було б добре, щоб першими оздоровилися самі лікарі, у нашому випадку це викладачі.
Коли на святкуванні 50-річчя факультету журналістики у Львові мене запитали яким я бачу майбутнє свого рідного факультету і що потрібно робити, щоб воно було успішним, я відповів, що найкраще буде тоді, коли факультет журналістики інтенсивними темпами буде проходити євроінтеграцію. Наша держава, наше суспільство, наша країна євроінтегруються, ми йдемо до Європи, вчимося європейським цивілізованим стандартам соціальної поведінки, бізнесу, освіти, діяльності медіа. Було б чудово якби факультет у цьому плані рухався трохи швидше, ніж рухається українське суспільство вцілому. Рухаймося до того, що складає абсолютно нормальну журналістську практику на Заході: коли журналіст не продається, не бере хабарів від тих, про кого він пише, перевіряє і вдруге, і втретє отриману інформацію, обов’язково вислуховує аргументи другої сторони.
Леонід Капелюшний, член Комісії з журналістської етики
УКРАЇНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА ВАЖКО ХВОРІЄ ЧЕРЕЗ
ОСЛАБЛЕНИЙ ІМУНІТЕТ
Етика і солідарність – це імунна система будь-якої професії. І як люди чесні та відповідальні, ми маємо сьогодні визнати, що українська журналістика важко хворіє якраз через ослаблений імунітет. Для факультетів журналістики цей курс має бути не просвітницьким чи фаховим другого плану. Якщо ми справді хочемо зберегти журналістику як інструмент формування громадянського суспільства, то він має набути значення жорсткої вакцинації. Уявімо, що ми направляємо не випускників журфаків у медійний простір, а новоспечений медперсонал в епідемію чуми, або на острівний лепрозорій. І від того, як нам вдалося щеплення, залежить – виживуть вони чи ні. Лікуватимуть чи лікуватимуться.
Я належу до тих, хто заперечує стерильну об’єктивність у журналістиці. Журналістика може бути і аж надто пристрасною, але не підлабузницькою, не замовною. Точка зору і мотивація твого запеклого опонента чи навіть ворога і неприятеля обов’язково має бути представлена у публікації чи передачі.
Світлана Кабачинська, член Комісії з журналістської етики
ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЕТИКИ – ЦЕ СВОЄРІДНА
ВАКЦИНАЦІЯ
Якщо журналіст прийде працювати в якусь газету чи на телебачення не маючи при цьому ще жодного досвіду, і потрапить в атмосферу, яка зараз панує в багатьох ЗМІ, коли нормальна журналістика фактично підмінюється джинсою, то де в нього з’являться оті критерії? В нього просто з’явиться бажання працювати так як працюють старші колеги і заробляти гроші. Критерії якраз повинен давати факультет чи інститут журналістики, люди, яким студенти вірять з першого курсу. Я глибоко переконана, що студенти найперше повинні вчитися, а не працювати, а курс журналістської етики повинен бути наскрізним, в інших дисциплінах повинні бути присутніми оті параметри, опорні точки, які стосуються саме етичних принципів. Факультет чи інститут повинен дати журналісту поняття, що таке добре, а що погано у журналістиці. Курс журналістської етики – це своєрідна вакцинація, яка допомагає журналісту, який щойно прийшов в редакцію зробити вибір чи робити мені так як всі, чи ж бути іншим. Журналіст повинен прагнути до тих ідеальних опор, які дає навчання.
Валерій Іванов, професор Інституту журналістики КНУ ім.Т.Шевченка
Є ТІЛЬКИ ОДИН КРИТЕРІЙ У ЖУРНАЛІСТИЦІ –
ДОЛАР
Є дуже велика проблема у тому як буде поєднуватися теорія з практикою. Я зараз згадав слова Анатолія Москаленка, який казав, що «ми ж вчимо студентів бути моральними, ми вчимо як працювати згідно зі стандартами». А потім вони приходять у редакцію, а там їм кажуть, що треба заробляти і вони знають, що є тільки один критерій – долар. І вони намагаються до того долара тягнутися. Куди правди діти, але ми знаємо, що коли наші студенти йдуть на практику, то часто навіть перший матеріал вже може носити замовний характер, оскільки їм кажуть відписати якусь конференцію, бо за неї заплатили. Тоді у свідомості студента виробляється таке, що одна справа те, що вчать в університеті, а інша – що є насправді.
Українська журналістика зараз дуже неетична. Інколи скарги, які розглядає Комісія з журналістської етики, носять просто ганебний для журналістів характер, бо в гонитві за доларом журналісти забувають про суспільну відповідальність.
Олег Пасічник, Вінницький педагогічний інститут
ЖУРНАЛІСТ НЕ ПОВИНЕН МАТИ РОЗУМНІ ОЧІ І ЗАКРИТИЙ
РОТ
Творчість гарно розквітає тоді, коли має під собою базу, образ і хорошого автора. Ми мусимо виховувати молодих журналістів з першого курсу, щоб вони були інтелігентними, тактовними, моральними, ввічливими. Дуже гарно говорив Коцюбинський: «Головне не чин, а начинка». Якщо у журналіста є прекрасна начинка змістова, моральна, професійна, він ніколи не допустить себе до чогось іншого. Тільки моральний тип мислення спроможний створити фахову журналістику.
Як любив говорити Москаленко «писар пише, писар маже, все напише, що пан скаже». Якщо все робитиметься так як пан скаже, коли журналісти матимуть роль блазня, догоджатимуть тим, хто платить гроші, або ж мовчатимуть, маючи при цьому гостру інформацію, то толку в журналістиці не буде. Журналіст не повинен мати розумні очі і закритий рот.
ІНШІ СТАТТІ РОЗДІЛУ
- 22 червня 2010 року відбулося чергове засідання Комісії з журналістської етики
- ЗВЕРНЕННЯ КОМІСІЇ З ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЕТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ ПРОФЕСІЙНОГО ОБ’ЄДНАННЯ „НЕЗАЛЕЖНІ МЕДІА-ПРОФСПІЛКИ УКРАЇНИ”
- Заява Комісії з журналістської етики щодо "справи "Артеку"
- Комісія з журналістської етики зустрілася із студентами та журналістами Херсона
- Журналістська солідарність: міф чи реальність?