Цього вівторка, сім очільників громадських організацій у сфері медіа в чергове обговорювали ситуацію у медіа середовищі. Безумовно, мова зайшла і про Комісію з журналістської етики. Настрій групи був критичний: Комісію звинуватили у бездіяльності та у низькій ефективності. Мої одинокі спроби перевести дискусію у конструктивне русло і дізнатися про критерії ефективності, на думку експертів, успішними не були.  

   Фахові дискусії щодо місії та місця Комісії, критеріїв її ефективності потрібні, але зараз, хотіла б звернути увагу на інший аспект – часовий проміжок, необхідний для сформування чогось путящого. 

   Як юрист знаю історію Європейського Суду з прав людини. Зараз він визнаний експертами чи не єдиним, але точно найефективнішим міжнародним інститутом захисту прав людини. Українці на четвертому місці з усіх заявників до нього. Європейські країни юрисдикцію Суду визнають беззаперечно. Виконання його рішень майже 100%. Держави без зайвих слів виплачують своїм громадянам зі своїх державних бюджетів чималі суми (щодо таких виплат з українського Державного бюджету можете дізнатися з сайту Міністерства юстиції України).   

   Європейський Суд з прав людини був утворений у 1950 році. 

   Для мене, наприклад, було відкриттям, що в перший рік свого існування Європейський Суд не прийняв і не розглянув жодної справи, на другий рік - 2 заяви і одне рішення, 3, 4, 5, 6, 10, 13, 14 роки - не прийняв до провадження жодної заяви; 5, 6, 7, 8, 19 - не виніс жодного рішення, а в 1998 році - виніс 161 рішення. Наразі Європейський Суд думає, як ускладнити процедуру відбору заяв, щоб зменшити кількість справ, які будуть розглядатися по суті. В середньому розгляд справи в Європейському Суді триває п’ять років. Але його рішення, наприклад, в Україні є джерелом права, тобто фактично мають силу закону! 

   Напевно, Комісія не стане таким явищем, як Європейський Суд (дивись розділ статуту про повноваження Комісії). Не має ані такої потреби, ані таких амбіцій.  

   Але зараз це ідея, якій потрібен час.